ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ ТА ІДЕОЛОГІЧНА АМБІВАЛЕНТНІСТЬ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, СРСР ТА СУЧАСНОЇ РФ

Анотація

У статті аналізується феномен ідеологічного інструменталізму як визначальної риси зовнішньої політики Російської імперії, СРСР та сучасної Російської Федерації. Відштовхуючись від новітнього прикладу – фактичного визнання Кремлем руху «Талібан» шляхом підняття його прапора над афганським посольством у Москві, – автор демонструє історичну тяглість російської готовності до співпраці з ідеологічно протилежними, а інколи й відверто ворожими режимами за умови, що така співпраця відповідає імперським інтересам. У роботі простежуються приклади такої політики від союзів Російської імперії з Османською Портою, через радянсько-фашистські економічні й політичні домовленості, співпрацю СРСР з антикомуністичними режимами Китаю, Іспанії, Єгипту та Бірми, аж до сучасної практики Кремля щодо пострадянського простору та «російського світу». Особлива увага приділяється внутрішній логіці цієї політики, яка передбачає систематичне жертвування навіть тими групами населення або політичними силами, що декларуються об’єктами захисту. Зроблено висновок про структурну спадковість російського імперського мислення, для якого ідеологія є не цінністю, а змінним інструментом досягнення геополітичних і економічних цілей. Він базується на основі аналізу праць сучасних науковців Сергія Плохія, Тімоті Снайдера, Марка Ґалеотті, Джеймса Келвітта Кларка ІІІ, мемуарів радянських діячів, причетних до формування та втілення зовнішньої політики СРСР, і спеціалізованих досліджень, що створює належну доказову базу дослідження та переконливо демонструє: ідеологічна гнучкість російської активності у міжнародних відносинах є вагомою частиною довготривалої імперської моделі поведінки, яка зберігається незалежно від зміни офіційної ідеології держави – від православного монархізму до комунізму та сучасної концепції «російського світу».